Навесні 2024 року Міністерство культури та інформаційної політики своїм наказом оновило Порядок обліку об’єктів культурної спадщини, яким внесені зміни до процедури виявлення та внесення до Державного реєстру об’єктів культурної спадщини.
Видання Главком опублікувало критичний аналіз нових змін регулювання цієї сфери. Проте, на думку фахівців МКІП, деякі висновки автора статті не є об’єктивними. Разом з тим вважаємо, що кейс зі знесенням «садиби Зеленських» у Києві – це дійсно привід розібратись та зрозуміти ситуацію глибше.
Найважливішим нововведенням нового Порядку є процедура оперативного повідомлення про виявлення об’єкта культурної спадщини до органу охорони культурної спадщини. Цю можливість мають громадські організації, фахівці та самі працівники органів охорони культурної спадщини. Саме з моменту подання “Картки виявлення об’єкта культурної спадщини” до органу охорони культурної спадщини й розпочинається відлік щодо прийняття рішень щодо такого об’єкта.
Це не тільки пришвидшує й активізує процес виявлення об’єктів культурної спадщини, але й дозволяє швидко оприлюднити інформацію про такий об’єкт, а також зобов’язує органи охорони вчиняти дії щодо збереження таких об’єктів, їх дослідження і постановки на облік або шляхом підтримки ініціатив громадськості, або ж шляхом виділення чи залучення коштів для дослідження і подальшого внесення їх до Державного реєстру.
Також до переліку матеріалів, що розглядаються при прийнятті рішення про внесення об’єкта до Переліку об’єктів культурної спадщини, окрім історичної довідки та фотофіксаії, ввели облікову картку, яка апробована ще попереднім Порядком обліку. Це сприяє належній процедурі укладання охоронного договору на “щойно виявлений об’єкт культурної спадщини”, а також скорочує строки подання такого об’єкта до Державного реєстру. Адже всім відома сумна практика, коли щойно виявлені об’єкти перебувають багато років у такому статусі, але не мають належної облікової документації та охорони.
При цьому ініціатор подання “Картки виявлення” може розробляти і подавати облікову картку з історичною довідкою та фотофіксацією саме за фактом «подання», а не чекати «фідбеку» від органу охорони. Тому суб’єктивне трактування процедури авторами статті про те, що «профільні громадські організації не можуть за власної ініціативи готувати документацію для внесення об’єкта до Переліку» насправді не відповідає дійсності. Нові зміни до порядку обліку навпаки зробили таку процедуру більш послідовною, публічною та відкритою для залучення фахівців у сфері охорони культурної спадщини.
Новим Порядком також суттєво розширено коло виконавців облікової документації. Це дає можливість громадським організаціям напряму залучати до її розроблення відповідних фахівців на всіх етапах, а не звертатись до наукових установ, які зазвичай не можуть оперативно реагувати на виклики. Також не виправдала себе практика подання облікової картки від ГО напряму на Міністерство (без повідомлення місцевих органів охорони), оскільки без рішення уповноваженого місцевого органу охорони щодо внесення об’єкта до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини такий об’єкт не може бути внесений до Реєстру як пам’ятка.
І тут теж були виявлені ситуації, які аналітики визначають як «корупційні ризики». Особливо гостро ситуація стосувалась відповідності оформлення облікових карток та актів збереження, а також перевірки достовірності поданої інформації. Цей аспект призводив до так званого «зависання» об’єкта у невизначеному статусі, якщо відповідний уповноважений орган не візував облікову картку та акт збереження, і не вносив об’єкт до Переліку щойно виявлених об’єктів.
Додатковим чинником необхідності нового регулювання процедури розгляду подання стало введення на рівні законодавства вимоги щодо обов’язковості врахування рекомендації Українського інституту національної пам’яті до кожного поданого на розгляд об’єкта.
Відтак ми у МКІП спробували врегулювати такі виклики через нові процедури. Окрім того, з 2024 року розпочато тестування Інформаційно-комунікаційної системи обліку нерухомих об’єктів культурної спадщини України «Державний реєстр нерухомих пам’яток України», яка повинна акумулювати дані про нерухому культурну спадщину України.
Наразі МКІП продовжує аналізувати всі можливі ризики та вдосконалюватиме процедури Порядку обліку, зокрема й у контексті дослідної експлуатації Інформаційно-комунікаційної системи обліку нерухомих об’єктів культурної спадщини України «Державний реєстр нерухомих пам’яток України». І тут для нас важлива експертна думка фахівців, які задіяні у цих процесах – насамперед працівників органів охорони культурної спадщини, а також громадських активістів, які реально працюють над збереженням пам’яток та історичних міст України.
Нагадаємо, при цьому, Державна регуляторна служба України дійсно визначила, що проєкт наказу, яким затверджено новий порядок, не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття не потребувало обговорення. Але МКІП все одно проводило фахові консультації з експертами профільних дорадчих органів. Зокрема проєкт змін до Порядку обговорювався на засіданні Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини. Зауваження членів ради та Експертної комісії врахували при розробці тепер вже діючого Порядку.
Закликаємо усіх небайдужих подавати свої пропозиції щодо вдосконалення правових механізмів захисту культурної спадщини.
