Буковинський урочистий вінок з ковилою (коди, павун, трава) – це вид дівочого головного убору деяких рівнинних сiл Буковини, який використовується як святковий та весільний головний убір. Це спеціальна бісерна коронка чи циліндр, до яких кріпляться пучки ковили для декоративного ефекту.
Міністерство культури та інформаційної політики додало цей елемент до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Про це йдеться в наказі МКІП від 26 липня 2023 року.
Наразі обрядовий вінок з ковилою є важливою складовою весільного обряду у чотирьох селах Чернівецької області – Рідківці, Топорівці (традиція фіксується як поширена), Магала та Чорнівка (рідше).
У такому вінку дружки та наречена ходять запрошувати на весілля. Якщо історично такий вінок, в статусі урочистого, дівчина одягала на храмове свято чи до церкви (якщо вже заручена), на загальносільські свята чи для участі в вітальних делегаціях, то зараз у селах Рідківці та Топорівці, окрім власне на весілля, заведено одягати вінок з ковилою на сучасні свята, зокрема День села.
Прародичем цього елемента нематеріальної спадщини є «вінок з султанами» (Казахстан), а також вінки з ковилою дівчат-лазарок Софійського повіту (Болгарія). Етимологічно спорідненими до нього є ключівський вінок з гусячого пір′я, покутський та полтавський вінки з пір’ям павича. Якщо у буковинської нареченої на голові вінок з ковили, обов’язково нефарбованої, то у парубка – пучок фарбованої ковили на капелюсі. Шиють вінок на замовлення у майстринь, що володіють цією спеціальною обрядовою технікою, а носять трьома способами:
- зашивають на зібраному пучку волосся на маківці (Новоселиччина, збереглося донині);
- кріпили на циліндроподібний вінок «капелюшиння» і зав′язували разом з основою як чепчик (Заставнівщина);
- розташовували «гребенем» вздовж голови й квітчали (Кіцманщина).
На сьогодні традиція виготовлення унікального вінка, як в Україні, так в діаспорі, жива та стала етномаркером. Але ареал розповсюдження елемента суттєво звузився – від трьох районів до кількох сіл.
